ПЛАН - КОНСПЕКТ 

проведення заняття з учнями 11 класу 

 по предмету «Захист Вітчизни»

Урок по розділу: Вогнева підготовка

Дата проведення ____

Тема 2: Основи стрільби зі стрілецької зброї.

Заняття 1: Зовнішня балістика.

Учбові питання: 

1. Утворення траєкторії, 
2. Прямий постріл; прикритий простір, і їх практичне значення, що вражається і мертве.

Учбово-виховна мета:

1.         Дати учням знання з питань вогневої підготовки,  про постріл і його характеристику.

2.         Виховувати у учнів патріотизм і гордість в питаннях захисту Батьківщини.

Час проведення - 45 хв.

Метод проведення : Розповідь.

Місце проведення :  Кабінет допризовної підготовки.

Матеріальне забезпечення:

1. 1.         Посібники ДП

Хід уроку

I.         Вступна частина  12- 15 хв.

1. Виконання команд : «Відділення, в одну шеренгу - ставай», «шикуйсь», «смирно», «рівняння на - право», рапорт командира відділення учителеві, відповідь на вітання, виконання команди «вільне».

 Стройове тренування: Військове вітання на місці і в русі.

4.         Перевірка виконання домашнього завдання : 

 «Для успішного засвоєння нового матеріалу необхідно закріпити знання по внутрішній балістиці пострілу із стрілецької зброї.  (продовжити речення)

• Пострілом називається
• Нас скільки періодів поділяють постріл
• Постріл відбувається за
• Під яким тиском газів куля зрушується з місця
• Найбільша величина   тиску газів має значення  -  , коли куля пройде -     см
• В момент вильоту кулі з каналу ствола тиск дорівнює -
• віддачею називається 

Оголошення розділу Програми ЗВ -  Вогнева підготовка, теми і основної мети, учбових питань заняття.

II.        Основна частина - 28-30хв.

Політ кулі в повітрі

У момент пострілу ствол зброї займає певне положення. Пряма лінія, що є продовженням осі каналу ствола у момент вильоту кулі, називається лінією кидання.

При русі в повітрі куля піддається дії сили тяжіння і сили опору повітря. Сила тяжіння спрямована вниз і примушує кулю безперервно знижуватися від лінії кидання. Дія сили опору повітря спрямована назустріч руху кулі і примушує її безперервно втрачати швидкість польоту.

Під дією цих двох сил куля летить в повітрі не по прямій, у напрямі якої вона була викинута з каналу ствола (лінії кидання), а по кривій, нерівномірно зігнутій лінії, розташованій нижче лінії кидання (мал. 3). Крива лінія, яку описує центр тяжіння кулі (гранати) при польоті в повітрі, називається траєкторією.

Початком траєкторії є точка вильоту кулі (центр дульного зрізу ствола), кінцем — точка зустрічі (точка перетину траєкторії з поверхнею мети, перешкоди або землі).

На мал. 4 показані елементи траєкторії польоту кулі відносно горизонту зброї.

Горизонтальна площина, що проходить через точку вильоту кулі, називається горизонтом зброї.

Для того, щоб куля могла потрапити в яку-небудь точку, розташовану на горизонті зброї, необхідно ствол зброї направити вище за горизонт (під деяким кутом до нього). Величина цього кута зазвичай регулюється установкою прицілу.

Пряму лінію, що представляє продовження осі каналу ствола до пострілу (після закінчення наведення), прийнято називати лінією підвищення.

Вертикальна площина, що проходить через лінію підвищення, дістала назву площини стрільби.

Між лінією підвищення і горизонтом зброї ув'язнений кут підвищення, а між лінією кидання і горизонтом зброї — кут кидання.

Найвища точка траєкторії над горизонтом зброї є вершиною траєкторії. Вершина ділить траєкторію на дві нерівні гілки. Від точки вильоту кулі до вершини траєкторії гілка довша і пологіша, оскільки куля має ще більшу швидкість (висхідна гілка траєкторії). Від вершини траєкторії до точки перетину її з горизонтом зброї гілка коротша і крутіша, оскільки куля вже втратила швидкість (низхідна гілка траєкторії).

Найкоротша відстань від будь-якої точки траєкторії до лінії прицілювання називається перевищенням траєкторії над лінією прицілювання.

Точку перетину траєкторії з горизонтом зброї прийнято називати точкою падіння.

Відстань від точки вильоту до точки падіння кулі є повною горизонтальною дальністю.

Швидкість кулі (гранати) в точці падіння називається остаточною швидкістю.

Час руху кулі (гранати) від точки вильоту до точки падіння називається повним часом польоту. Найкоротша відстань від вершини траєкторії до горизонту зброї являється висотою траєкторії.

Кут, ув'язнений між дотичною до траєкторії в точці падіння і горизонтом зброї, називається кутом падіння.

В результаті одночасної дії на кулю обертального руху, що надає їй стійке положення у польоті (за принципом гіроскопа), і опору повітря, прагнучого перевернути її голівкою назад, вісь кулі відхиляється від напряму польоту у бік обертання. Внаслідок цього куля зустрічає опір повітря більше однією своєю стороною і тому ще більше відхиляється від площини стрільби у бік обертання. Таке відхилення кулі убік від площини стрільби називається дериватом. Траєкторія кулі, що обертається, в плані є також кривою лінією (мал. 5). При правій нарізці ствола дериват завжди відбувається в праву сторону від площини стрільби.

При стрільбі по літаках вертикально вгору (кут кидання 90 ) внаслідок відсутності перевертаючого моменту у дії опору повітря дериват відсутній.

Наведення і її елементи

Тепер, коли ми ознайомилися з рухом кулі в повітрі, неважко зрозуміти, що якщо ціль знаходитиметься на лінії продовження осі каналу ствола, то куля в неї не потрапить, а впаде нижче. Це станеться тому, що куля через свою тяжкість за час польоту до цілі опуститься від наданого їй первинного напряму. Для того, щоб уразити ціль, необхідно вісь каналу ствола зброї направити вище за точку, в яку ми хочемо потрапити, причому настільки вище, наскільки куля за час свого польоту до цілі опуститься нижче за лінію кидання.

Потрібно мати на увазі, що чим більше відстань до цілі, тим більше часу куля витратить на політ і тим на велику величину вона опуститься. При більшій дальності стрільби необхідно надавати більший кут підвищення стволу.

Проте зробити це на око неможливо; виконується це за допомогою прицілу. Він влаштований так, що якщо поставити хомутик на ділення, що відповідає відстані до цілі, і правильно прицілитися, то при пострілі куля буде викинута з каналу ствола вище за ціль якраз настільки, наскільки вона опуститься за час свого польоту до цілі. Отже, чим більше відстань до цілі, тим більший приціл встановлюється.

Щоб направити кулю в ціль, необхідно після установки прицілу на потрібне ділення надати осі каналу ствола певний напрям в горизонтальній і вертикальній площинах. Дії, що виконуються при цьому, називаються наведенням або прицілюванням.

Надання осі каналу ствола необхідного положення в горизонтальній площині називається горизонтальним наведенням. Вона виконується шляхом поєднання мушки з серединою прорізу прицільної планки і напряму зброї в такому положенні в ціль.

Надання осі каналу ствола певного положення у вертикальній площині називається вертикальним наведенням. Вона виконується шляхом вирівнювання вершини мушки з краями гривки прорізу і поєднання її з точкою прицілювання.

Таким чином, горизонтальна і вертикальна наведення виконуються за допомогою прицільних пристосувань.

Точка, в яку наводите зброю, називається точкою прицілювання (наведення)  (мал. 6). Залежно від висоти цілі і дальності стрільби її вибирають в середині нижнього обріза цілі, в центрі її або поза її межами.

Мал. 6. Елементи траєкторії відносно лінії прицілювання

Лінія, що йде від ока стрільця через середину прорізу прицілу на рівні з її краями і вершину мушки в точку прицілювання, є лінією прицілювання.

Пряма лінія, що сполучає середину прорізу прицілу з вершиною мушки, називається прицільною лінією.

Кут, що утворюється лінією прицілювання і лінією підвищення, є кутом прицілювання.

Точка перетину низхідної гілки траєкторії з лінією прицілювання називається точкою падіння.

Відстань від точки вильоту до перетину траєкторії з лінією прицілювання прийнято називати прицільною дальністю.

Між дотичною до траєкторії в точці падіння і лінією прицілювання ув'язнений кут падіння.

Кут між дотичною до траєкторії і дотичної до поверхні мети (землі, перешкоди) в точці зустрічі іменується кутом зустрічі.

У тих випадках, коли ціль розташована на однаковій висоті із зброєю, лінія прицілювання співпадає з горизонтом зброї, а кут прицілювання співпадає з кутом підвищення. Якщо ж ціль розташовується вище або нижче за горизонт зброї, то між лінією прицілювання і горизонтом зброї утворюється кут, який називається кутом місця цілі. Цей кут вважається позитивним, коли ціль вища за горизонт зброї, і негативним, коли вона нижча. Кут місця цілі і кут прицілювання в сукупності складають.кут підвищення. При великому негативному вугіллі місця мети лінія підвищення може бути спрямована нижче за горизонт зброї; в цьому випадку кут підвищення має негативну величину і називатиметься кутом відміни.

Настильные траєкторії

Траєкторії при кутах підвищення менше кута найбільшої дальності(близько 350) називаються настильными траєкторіями.

Прямий постріл та його практичне значення

Прямим пострілом називається постріл, в який траєкторія польоту кулі не піднімається над лінією прицілювання вище мети на усьому своєму шляху (мал. 96). Практичне значення його полягає в тому, що в напружені моменти бою стрільба може вестися без перестановки прицілу. Це дає можливість прискорити ураження цілі, попереджувати.  В цьому випадку точка прицілювання вибирається за нижнім обрізом мети.

Наприклад, при стрільбі з автомата по грудній фігурі (Н — 50 см), розташованій на дальності 100 м, з прицілом «П» (перевищення траєкторії над лінією прицілювання дорівнює 25 см.), якщо прицілюватися в середину нижнього обріза цілі, то середня траєкторія пройде через центр цілі, що дуже важливо, особливо при стрільбі вночі, при раптовій появі цілі в межах цієї дальності.

Тому дальність прямого пострілу по найбільш характерних цілях необхідно знати на пам'ять.  Наприклад, для автомата АК— 74 по грудній фігурі (50 см) вона дорівнює 460 м, по ростовій фігурі (150 см) — 640 м.

Таким чином, можна зробити висновок, що дальність прямого пострілу залежатиме від висоти цілі і висоти траєкторії, т. е. її настильності.

Розглядаючи випадок, коли відстань до цілі буде більше дальності прямого пострілу, треба дати поняття простору, що вражається, і зробити висновок, що якщо прицілюватися в центр цілі, то за рахунок простору, що вражається, помилка у визначенні дальності може бути зведена до мінімуму, тобто ціль уражається, якщо величина помилки не перевищить 1/2 простору, що вражаються.

Простір за укриттям, що не пробивається кулею від його гребеня до точки зустрічі, називається прикритим простором. 

Частина прикритого простору, на якому ціль не може уражати при цій траєкторії, називається мертвим (що не вражається) простором. Частина прикритого простору, на якому ціль може уражати, складає простір (мал. 97 ), що вражається.